Зробити 3 проби тестів на собі, описати результат
1. Реабілітація інвалідів-спортсменів
По даним Всесвітньої організації охорони здоров'я (1986), число інвалідів становить більше 500 млн чоловік. Завдання медицини полягає не тільки в турботі про їхнє здоров'я, але й у відновленні працездатності. Багаторічна вітчизняна й закордонна практика роботи з інвалідами свідчить про високу ефективність спорту в системі їхньої реабілітації.
Використання спорту в системі реабілітації починається вже в стаціонарі (лікарні) і триває після виписки хворого зі стаціонару.
Мета занять спортом для інвалідів:
нормалізація психоемоційного стану;
відновлення побутових навичок;
нормалізація (відновлення) рухових функцій, навичок;
навчання (перенавчання) нової професії й повернення інваліда в суспільство;
працевлаштування по знову придбаній спеціальності.
В останні роки спорт інвалідів придбав значну популярність і популярність. Проводяться численні змагання (чемпіонати Європи, миру, Параолиімпійскі гри й ін.) по різних видах спорту.
Травми (захворювання) ОДА, нервової системи й т.д. приводять до структурного (морфологічним) змінам моторної функції, локомоторного апарата та ін. Заняття спортом не можуть відновити порушені (втрачені) рухові функції, але дають психоемоційне й соціональне задоволення.
Інвалідність не дозволяє інвалідам-спортсменам правильно виконувати той або інший рух (вправа). У цьому зв'язку можуть виробитися (часто так і відбуваються) технічно невірні рухи, а при багаторазовому виконанні додатково виникають інші захворювання ОДА (періартрити, періостити, міозити, потертості й ін.). Тому дуже важливо підбирати види спорту з урахуванням особливостей патології, ступеня відновлення рухової функції в інвалідів. При ушкодженнях спинного мозку не вдається повною мірою домогтися функціонального відновлення, а тривалі тренування ведуть до гіпоксії тканин, нагромадженню метаболітів у крові, які більшою мірою погіршують локомоторну діяльність.
В останні роки інвалідний спорт здобуває професійний характер. Тренування, часті змагання істотно впливають на психіку й дієздатність інваліда. На жаль, не тільки позитивно. Виступ у змаганнях, особливо в міжнародних, жадає від інваліда-спортсмена колосальної фізичної й психологічної напруги, яких часом не витримує навіть здорова людина.
Особливості тренувань і відновлення фізичної працездатності інвалідів-спортсменів
Від викладача (тренера) потрібне знання особливостей патології тренуємого, методик тренувань і засобів відновлення. Оскільки інвалід-спортсмен швидко стомлюється, у нього швидше наступає дискоординація рухів, м'язовий дисбаланс, гіпертонус м'язів, а виходить, травми й захворювання.
Тренування інвалідів-спортсменів мають свої особливості:
інтенсивність і тривалість занять знижується, робляться більше тривалі паузи після виконання того або іншого виду фізичної діяльності;
диференціюються методи відновлення фізичної працездатності з урахуванням фізичних навантажень, характеру й тривалості захворювання (часу одержання травми);
Інваліди-Спортсмени швидше утомлюються через порушення координації рухів і виконання вправ у неприродній біомеханіці. У них відбуваються значні біохімічні зміни в тканинах, крові, гіпоксія тканин, гіпертонус м'язів, порушується мікроциркуляція м'язового кровотока й т.п., що більшою мірою гнітить функцію руху, тобто їхня моторика страждає більшою мірою, чим у здорових людей.
Для нормалізації тонусу м'язів, метаболізму тканин, ликвідації гіпоксії тканин, нормалізації функції мотонейронів, координації рухів необхідний комплексний підхід до системи реабілітації (відновлення) інвалідів-спортсменів. У нього входить фармакологічна корекція
Велике значення мають харчування, фітотерапія, різні види масажу, особливо сегментарно-рефлекторного, кріомасажа, вправи на розтягання утворень, кисневі коктейлі, нормалізація сну за допомогою фармакологічних препаратів рослинного походження й ін.
Вплив гіподинамії (гіпокінезії) на стан здоров'я й фізичну працездатність інваліда
Відсутність фізичних навантажень негативно позначається на рівні тренованості, фізичній підготовленості й здоров'ї інваліда. При цьому не тільки знижується працездатність, але й втрачаються специфічні навички, які були придбані раніше. На їхнє відновлення йде багато часу, і часом не вдається повністю відновити функції, втрачені в результаті травми або захворювання.
Припинення тренувань веде до неузгодженості координації умовних і безумовних рефлексів, об'єднаних у функціональну систему. Випадання або порушення якої-небудь ланки цього ланцюга або зміна функціонального стану ЦНС приведе до порушення або розпаду (розладу) складної функціональної системи.
Припинення (зниження) м'язової діяльності приводить до вповільнення крово- і лімфотока в м'язах, зниженню їхнього тонусу, окисно-обмінних процесів, що у свою чергу погіршує (сповільнює) процеси репаративної регенерації травмованих тканин.
Одним з найважливіших механізмів у розвитку порушень при гіпокінезії може з'явитися різке зниження постійної рефлекторної стимуляції основних вегетативних функцій організму, що забезпечують безпосередню регуляцію різних видів метаболізму в органах і тканинах. Ослаблення моторно-церальної стимуляції приводить до того, що процеси катаболізму починають переважати над процесами анаболізму.
При гіподинамії виникає дефіцит подразнення й збудження ЦНС насамперед з боку потоку аферентних впливів, що йдуть від пропріорецепторів бездіяльних м'язів, від механорецепторів і багатьох інших органів.
Отже, припинення тренувань неодмінно веде до зниження потоку пропріорецептивних впливів на вегетативні функції ряду органів і систем.
При гіподинамії відбувається зниження венозного тиску, порушується м'язовий кровоток (кількість відкритих капілярів значно зменшений), кисневий режим тканин, знижується тонус і сила м'язів.
Кістякова мускулатура виконує не тільки опорно-рухову функцію, але й у значній мірі впливає на м'язовий кровоток, метаболізм тканин, ендокринну систему й т.п. Зниження (припинення) м'язової діяльності приводить до морфофункціональним змін у тканинах ОДА, погіршенню процесів репаративної регенерації, обмінних процесів у тканинах і т.п. Всі разом узяте сприяє різкому зниженню фізичної працездатності й погіршенню здоров'я інваліда (хворого). В основі різних функціональних розладів діяльності його організму лежить перекручення постійне діючих звичних рухових подразнень. Особливо це проявляється у хворих з ампутаціями нижніх кінцівок (кінцівки), коли виключається опорна функція й подразнення рефлексогенних зон стоп, а у хворих з паралічами нижніх кінцівок вимикається з роботи більша м'язова маса; у цьому випадку гіподинамія є типовою причиною подальшого погіршення динамічного стереотипу фізіологічних функцій.
М'язова атрофія значно ускладнює пристосувальні механізми кровообігу до змін положення тіла, виконанню фізичної роботи й може реально загрожувати здоров'ю хворого (інваліда).
Полегшити ситуацію дозволяє м'язова діяльність, благотворно впливаючи на функціональний стан хворого. Вона необхідна для профілактики контрактур, м'язового дисбалансу (атрофії, гіпертонусу й т.п.), пролежнів і багатьох інших показників.
Тренерові варто пам'ятати, що в інваліда, який переніс травму (або захворювання), регуляторні механізми перебувають у стані постійної напруги, забезпечуючи адекватне функціонування процесів життєдіяльності організму. Обмеження рухів збільшує процеси відновлення втрачених функцій. Через рухові порушення страждають функції шлунково-кишкового тракту, швидше наступає атрофія м'язів, особливо ампутованої (або паралізованої) кінцівки, виникають зміни на ЭКГ і інші відхилення в стані здоров'я. Крім того, в ампутантів виникають простатит, застійні явища в тазових органах, лімфангіт, нерідко подряпини й садна в області сідниць викликають гнійні процеси.
Для ліквідації наслідків гіподинамії в тренування необхідно включати вправи на розтягування (на тренажерах, велоэргометре й ін.). Гарний ефект дають й вібраційний масаж спини з голчастими вібратодами, м'язів надплечья, а в ампу-тантів - ще й вібрація кукси (кукс).
Заняття спортом для інвалідів є головною умовою боротьби з гіподинамією і її наслідками.
2.Тестування інвалідів-спортсменів
Серцево-судинна система в інвалідів менш рухлива, чим у здорової людини, тому тести повинні бути простими й однаковими для всіх інвалідів, що займаються конкретним видом спорту. Лікарський контроль повинен бути більше ретельним, постійним і комплексним.
Тести для волейболістів-ампутантів
1. В.п. - лежачи на спині. Протягом 1 хв. максимальна кількість разів лягти-сісти. Пульс підраховується до й після проби. Визначається час відновлення.
2. В.п. - сидячи на підлозі. На кистях рук зробити кут і як можна довше його втримувати.
3. В.п. - спиною до гімнастичної стінки. Підтягшись на руках, зробити кут і як можна довше його втримувати.
4. Біг на тредмилле (у протезі) 3 хв. До й після бігу - оцінка роботи серцево-судинної системи.
5. Велоергометрічне навантаження - 5 хв. Те ж.
6. Пропливти в басейні 3 відрізки по 50 м з інтервалом в 3 хв. Фіксується час запливу й відновлення ЧСС.
7. Імітація плавання на тренажері протягом 1 хв. По 20-секундних відрізках фіксують кількість гребків і ЧСС.
Тести для футболістів
1. Вправи з м'ячем на координацію. Покласти на підлогу в одну лінію 3 м'ячі й виконувати стрибки на двох ногах через м'ячі з поворотом (на час).
2. Ведення м'яча 5-10 м з наступним ударом по ньому із влученням у мету (ворота або щит).
3. Проба Ромберга на час.
4. Теппінг-Тест.
5. Вимір скроневого тиску до й після тренування.
Визначити час його відновлення.
6. Біг на тредмилле 3 хв. Оцінка реакції серцево-судинної системи до навантаження й після протягом 3-5 хв.
7. Велоергометричне навантаження протягом 5 хв. Те ж.
8. Проба Штанзі й Генчи до тренування й після її закінчення.
Тестування при парапарізі нижніх кінцівок
1. На ручному велоергометрі протягом 2 хв. у максимальному темпі обертати педалі. До й після навантаження визначити ЧСС і час відновлення.
2. На тренажері Мартенса-Хюттеля або тренажері « Биоки-Нетик» виконувати грибкові руху протягом 1 хв. Кожні 20 з виробляється підрахунок гребків і ЧСС. Після тесту під-зчитуються пульс і час його відновлення.
Тестування незрячих
1. Біг 3 хв. на тредмилле. До й після навантаження визначаються ЧСС і час її відновлення.
2. Велоергометричне навантаження протягом 5 хв. До й після - підрахунок ЧСС і визначення часу відновлення.
3. Для плавців - тестування на тренажері Мартенса-Хюттеля протягом 1 хв. Кожні 20 з фіксується число гребків. До й після підраховують пульс і визначають час його відновлення.
